HAnS'ові записки

Картина маслом. Людина 4,5 тижні не голившись, вирішує нарешті привести свій фейс у належний стан. "Прощавай, мавпо, яка витріщилася на мене із дзеркала" - думає. Дістає бритву, голить ліву щоку, зістригає бороду (при цоьму, бритва видає звуки "гаум-гаум-гаум") і ... бритва помирає. Кіна нє будєт, електричєства кончілась :))

Тепер маю асиметричну структуру рослинності на обличчі :))

Люблю цю пісню... Природно, що із набуттям гітари, я вирішив її зіграти. Однак таби, які лежать на Українських піснях мені не дуже сподобалися. По-перше, не знаю, ким тре бути щоб дотягтися одночасно до 2 і 7 ладу - у мене поки так пальці не розтягуються. Ну і "бринь" [799977] мені не сподобалося, ну не так воно звучить, як мені задвалося, мало бути.

На щастя, хтось вивантажив на ютюб запис Чубайського концерту в Торонто, при чому близько від Чубая. Ось, один із записів, яким я й скористався.

http://www.youtube.com/watch?v=8Itl6EvhXWg

Дуже дякую його автору =)

Вернуся до теми поста. Отож, скориставшись записом, власними очима й вухами, народив ось такий підбір.

В інтернеті, та й серед людей носиться масова ідея, типу Тимошенко з урядом штучно роздуває паніку, перебільшуючи маштаби і серйозність ситуації.
Ось, що написав колєга з Білорусі

IKS · Минск
Фото: 2355

Читаю и дежавю какое-то, у нас всё тоже самое поисходит. Карантины, десятки тысяч больных, тысячи с вирусной пневмонией в больнице, ажиотаж в аптеках, многие в масках, кондукторов выкосило так - что контролёры работают за них. У вас хотя расказывают что-то, у нас пока не поднялся крик - правительство молчало.
http://transphoto.ru/photo/241765

Скачування треків з Вконтакту, як правило, потребує встановлення додаткової програми або плагіна для браузера, а я завжди недолюблював цей варіант: як на мене, це дуже ризиково з точки зору всілякої вірусні.
Тому написав сьогодні отаку маленьку сторіночку чисто функціонального характеру

http://tram.org.ua/vkdownload/

Вона не потребує жодного додаткового ПЗ. Треба лише зберегти сторінку Вконтакту, на якій є бажане аудіо, і завантажити цю сторінчоку в вищезгаданий ґаджет :)

Можливо, буде корисно :)

Уже півтора роки мрію з’їздити на Гайворонську вузькоколійку - вузькоколійну залізницю сполученням Рудниця-Гайворон-Голованівськ. Це цілком ізольована система шириною колії 750 мм, проти звичних 1520 мм.
Влітку нарешті зібралися з’їздити, включивши до програми музей ракетних військ стратегічного призначення (РВСП), що знаходиться під с.м.т. Побузьке. Так уже трапилося, що від поїздки довелося підмовитися за 2 дні до неї, уже із квитками на руках. Ну, можливо й на краще - зате побував на святі Купала (), та ще й там спробував грати на гітарі - в результаті чого зараз вчуся грати й сам... Але я відхилився від теми)))

Другу спробу ми спланували на 9-11 жовтня.

Такий вже в мене склався імідж - скажений адмін, при чому цей імідж більше примарний ніж реальний. Але через нього мене постійно просять давати раду компам - мертвим і не дуже ...

Цього разу комп полетів у сусідки, у зв’язку із чим я був відірваний від свого Notepad++, і закликаний на допомогу. Що мені було ще робити, як піти й глянути що з ним? Запустив - комп застряє, завантаживши картинку десктопа. Натискаю магічні клавіші Ctrl+Alt+Del. Дивлюся процеси. Explorer'ом там і не пахло. Погуглив - пишуть, найімовірніше вірус, порадився із одним адміном - каже, кирдик системі - перевстановлювати тре.

Ну, за таке я вирішив не братися, але файли-ж якось треба забрати. Вирішив погратися із LiveUSB і LiveCD.

Зважаючи на невеликий ліміт трафіку, вирішив шукати мінімальний дистрибутив Лінуксо-подібної ОС, і знайшов. Сіє чудо зоветься Damn Small Linux (далі - DSL), і важить 50Мб.
Спочатку, я вирішив піти найлегшим шляхом автоматичного встановлення Лінукса на флешку: скачав Unetbootin - програма, яка на вибір юзера завантажує дистрибутив бажаної ОС і встановлює її на флешку. Скачав, поставив DSL на флешку. Спробував завантажитися на сусідському компі (мій взагалі не підтримує завантаження з USB). Дідька лисого. Пише "cannot find kernel image".

Другу спробу вирішив здійснити вручну - скачав імедж dsl-4.4.10.iso, записав на диск (фактично розпаковується архів на диск). Не вантажить. Спробував через флешку, але так і не зумів пробити в Біосі завантаження з флешки. Пішов спати вчора о пів на першу ночі. Диск в дисководі й флешка в USB залишилися ночувати.

Прийшовши зранку із готовністю продовжити ритуальні танці, увімкнув комп і .. о, чудо! DSL вантажиться, і навіть завантажується¹. Мій тріумф тривалістю в 2 хвилини обламався одразу як тільки я побачив що DSL не розпізнає жодного мого жорсткого диска... Тому наступні 4 години були присвячені вдуплянню в суть проблеми - і хоч проблему я так і не роздуплив, зате досить непогано розшарився в лінуксовській папочній ієрархії.

Прийшла сусідка, спитати, як воно. Я вирішив спробувати запустити DSL на її компі. І знов настало чудо - він розгледів усі 3 диска, і не розуміючи поетичної величі цієї миті, прозаїчно обізвав їх hda1, hda5, hda6. Подивився диски. Диск hda1, у Вінді відомий як С: залишився відносно цілим. Принаймні вміст кореня не змінився. hda6, в мируВінді F: як був порожнім, так і залишився. А от вміст hda5, він же диск D:, як корівка язиком злизала. Половини папок немає вже в корені, а папка Photos хоч номінально й існує, виявляється порожньою, хоча це мало бути зовсім не так. Подумав. Вирішив, може Лінукс не бачить, і пішов банальним шляхом - викопав із загашників історії завантажувальну дискетку DOS. Оскільки працювати через командний рядок не кучеряво - переписав із флешки на комп сусідки Norton Commander. Правда, DOS флешок не бачить - довелося копіювати через Лінукс.

В будь-якому разі, відкрив я комп через Norton Commander - і вжахнувся. Він побачив ще менше ніж Лінукс. Так, за його версією, диск D: був практично порожній...

P.S.: На жаль, якось вагомо я допомогти так і не зумів - найважливіші файли знаходилися в папках, які не побачив ні DSL, ні DOS.

P.P.S.: Закінчу робиратися із видимістю жорстких дисків з-під DSL, візьму диск і флешку з ним, floppy з DOS, і покладу іх в білу коробочку, на котрій намалюю червоні хрести :))

-------------------------
¹Так DSL далі й працював - в CD-приводі - диск, в USB-порті флешка із ідентичною начинкою. Чимось нагадало запуск стратегічної ракети - одною рукою натиснути кнопку, іншою - повернути ключ. :)

Так уже трапилося, що сьогодні доля занесла мене із частиною родини в «рожеву мрію» нашого президента – «Мистецький арсенал». Перше, що зустрічає – величезні форота із «Деревом України». Виглядає цікаво. Заходимо у двір – непогано, хоча замість спеціального гравію для пішоходних доріжок, насипали звичайний – такий, який кладуть під асфальт. Ну нічо, дрібниця. Заходимо всередину. Захоплює дух: довгий напівтемний коридор із колонами та зводчатим дахом, і крізь вікна прориваються промені надвечірього сонця. Круто) По ліву руку починаєтсья найдавніша експозиція, по праву – шось ліплять із глини. Пішли до початку експозиції. Перше що кидається до ока – часто-густо відсутні пояснення, що ж саме я дивлюся. Деколи пояснення були метри за 3 од експонату. Але максимум інформації був на кшталт «Янгол. XVII ст. с. Малі Хутряники». Навіть не кажуть, де ж ті Хутряники шукати...

ВВС
http://news.bbc.co.uk/2/hi/programmes/newsnight/7963198.stm

Цікава ідея оформити репортаж із Mad Heads XL. Енергетика хлопців сильно розряджає ролик від негативу.

CNN
http://video.aol.com/video-detail/ukraine-in-crisis/4271914379

Тут усе погано. Чесно кажучи мені аж мурашки по шкірі пішли після фраз у стилі "Володаря Перснів"
"But the gold has gone"
"This is the heart of ukrainian darkness"
і далі по тексту

Криза – це страшне слово, яким нас щодня лякають з екранів численних телевізорів та динаміків радіоприймачів. У якісь кілька тижнів люди стали повально цікавитися тим, де і на скільки впали фондові біржі. Розмови у тролейбусах змінили тематику з постійних суперечок, хто ж потрібен Україні – Тимошенко, Ющенко, Янукович, чи, може, справді Литвин – на те, де і який банк луснув. Бабці цікавляться падінням індексів, а дідусі із розумним виглядом обговорюють кризу ліквідності у банках. Молодь масово дискутує про валютні курси.

Улюбленим телешоу стає чергове породження товаріща Шустера. Судячи з того, що проект став іменним, до кризи фінансової, додалася криза жанру – почали зі «Свободи слова», продовжили «Свободою», а закінчили «Шустер live». Типу Елвіс – жив, в ролі Елвіса – Шустер.

Кожен з наших доблесних політків вважає себе символом порятунку від фінансової кризи і кожен, кому не лінки пише антикризовий пакет свого власного авторства (кому ліньки, замовляють його свому науковому керівникові університетських часів), сподіваючись проштовхнути якийсь креатиффф.

Дехто застосовує екстремальні засоби для ліквідації економічної кризи – розпуск парламенту із його наступним воскресінням, а потім відтинанням голови. Недієздатний парламент – найкращий засіб проти кризи. Може тут і є частка правди, що легше буде, якщо проф...фесіонали не намагатимуться керувати економікою...

Далі – краще. Вірні носії ідей товаріща Лєніна на чолі зі своїм лідером роблять сенсаційні відкриття економічної теорії, стверджуючи що всі ми стали свідками того, як ринкова економіка, яку, безперечно, силою насаджуюдь США, довела свою необґрунтованість на неадекватність. І нікому засмутити панів комуністів, що це відкриття зробили задовго до них. Коротше кажучи, декому слід курити матчастину – Туган-Барановського, Кондратьева і компанію.

У Києві по повній зажигає міський голова-косміт зі своєю зоряною командою. Так, підвищивши ціни на проїзд у громадському транспорті у 4 рази, він стверджує що ціни не підвищувалися. Геніальний висновок. Зоряна команда теж не відстає. Чого тільки варта фраза Бога Блакитних Жетончиків «под землей законы физики действуют по-другому».

І на фоні цього невідворотно наближається дно циклічного процесу студентського життя, його криза – сесія.

Вчені, схоже, так остаточно не дійшли висновку, чи відновлюються нервові клітини. Тривалий час вважалося, що ні. Потім сказали, що наче так... А зараз – дідько їх знає. В будь-якому разі, раджу економити власне нервове здоров’я і дослухатися до поради Mad Heads XL – розслабся, не парся!

- 23.00. Нарешті поїзд розігнався. Хтів би подивитися в очі людині, яка склала графік таким чином, що під пасажирським електровозом ДС3 (макс. шв 160 км/год) поїзд вимушений їхати повільніше ніж під вантажним ВЛ80 (до 100 км/год).

- 00.25. Із запізненням у 20 хвилин прибули у Львів. Оскільки я їхав у 4 вагоні по ходу потяга, вагон зупинився вже за дебаркадером. Поряд стоїть поїзд без локомотива, при чому так, що той локомотив має опинитися прямо навпроти мого вагона. Тільки б це був не тепловоз...

- 00.30. Зрозуміло, що відсутнім локомотивом виявився таки тепловоз, який щойно підстикувався до потяга. От дідько...

- 00.50. Уже 20 хвилин біля привідкритого вікна терплю ревіння двох дизелів здвоєної «Машки»¹. Єдине, що хоч трохи радує – вітер дме в сторону й не дає машкиному «медвєду»² потрапити мені в купе . Врешті-решт поїзд рушить з місця й одразу після моста я засинаю

- 02.15. Сниться сон про грозу... Раптом просинаюся й усвідомлюю, що надворі справді гроза. Прохолодно – доводиться зачинити вікно. Гроза дуже потужна: блискавки б’ють близько, а грім закладає вуха. Тепер можна приступити до розглядання станції. З вікна видно усього-навсього нешироку бруковану платформу, поряд – ліхтар, який непрацює. Нічого особливого

- 02.25. Не змінилося рівно нічого, хіба що дощ надворі періщить так сильно, наче весь світ опустили у воду. За вікном – та сама брукована платформа й той самий неробочий ліхтар. Щось надто тривала стоянка. Спробував пригадати розклад, який висить у коридорі – наче стоянки більше 10 хв. після Львова не було... Та оскільки наш поїзд, при гучному статусі швидкого, пунктуальністю не вирізнявся, я спокійно заснув.

- 05.15. Якогось дідька знову прокинувся. Неспокійно... Виглянув у вікно й не повірив власним очам – на дворі була та сама платформа, й той самий ліхтар. У мене сумнівів не залишилося – як мінімум три години ми стоїмо не зрушивши з місця. Спочатку вирішив, що ми застрягли в Карпатах, та потім придивився пильніше за вікно... Поряд вільна колія, за нею кілька рядів товарняків. Отже, станція досить велика... Та й 02.15 в Карпатах – зарано... Прийшов до висновку, що це може бути Стрий – якраз десь 1,5 години від Львова.

- 05.30. Поїзд нарешті зрушив із своєї три (чи навіть чотири) годинної стоянки, а я – заснув.

- 06.20. За вікном знову йде справжній карпатський дощ. Відчувається підйом, а гори стають все вище. З’являються ознаки паводку – гірські ріки вийшли з берегів – вони швидкі й мутні. Вода заливає городи й небезпечно високо під мостами.

Мушу визнати, я був радий як слон – завжди хотів побачити шлях поїзда через Карпати, і завжди він – уночі. Завдяки більш як тригодинному запізненню, збулася мрія ідіота :) Я бачив майже весь шлях, за винятком моментів, коли мене «вирубало» на 20-30 хв. І хоча в один із таких «відрубів» потрапив тунель на перевалі, я всеодно задоволений :).

ЗІ: Зранку виявилося, що причиною тривалої стоянки в Стрию (а то був таки він) стала аварія товарняка: той зійшов з рейок

Все почалося два тижні тому - 29 січня (в річницю битви), коли я випадково почув про те що Спудейське Братство НаУКМА щороку організовує поїздку-вшанування Героїв Крут. Не знаю чому, але одразу вирішив для себе: треба поїхати.

І ось, наршешті тиждень закінчився, прийшла неділя, 3 лютого. Підйом о 5:30 ранку виявився далеко не таким неприємним як я його собі уявляв. Більше того, із бадьоростю було краще, аніж тоді, коли треба встати на першу пару - а це на годину пізніше. Ось що значить - захотіти :)