HAnS'ові записки

Плач Єремії - Матриця. Повністю. =)

Wed, 23 Dec 2009 07:33:40 GMT

http://vkontakte.ru/video3878292_137668855

Знов уже згадується вислів про корисні побічні ефекти соціальних мереж =) Єдине що, може хто знає як це відо з Вконтакту скачати? Бо далеко не всі зарегані у Вконтакті...

ПС. Якість звичайно не як у Дмитра Левенця, але вибирати не виходить))

Западло....

Wed, 25 Nov 2009 21:48:02 GMT

Картина маслом. Людина 4,5 тижні не голившись, вирішує нарешті привести свій фейс у належний стан. "Прощавай, мавпо, яка витріщилася на мене із дзеркала" - думає. Дістає бритву, голить ліву щоку, зістригає бороду (при цоьму, бритва видає звуки "гаум-гаум-гаум") і ... бритва помирає. Кіна нє будєт, електричєства кончілась :))

Тепер маю асиметричну структуру рослинності на обличчі :))

Коли до губ твоїх...

Sat, 21 Nov 2009 20:16:18 GMT

Люблю цю пісню... Природно, що із набуттям гітари, я вирішив її зіграти. Однак таби, які лежать на Українських піснях мені не дуже сподобалися. По-перше, не знаю, ким тре бути щоб дотягтися одночасно до 2 і 7 ладу - у мене поки так пальці не розтягуються. Ну і "бринь" [799977] мені не сподобалося, ну не так воно звучить, як мені задвалося, мало бути.

На щастя, хтось вивантажив на ютюб запис Чубайського концерту в Торонто, при чому близько від Чубая. Ось, один із записів, яким я й скористався.

http://www.youtube.com/watch?v=8Itl6EvhXWg

Дуже дякую його автору =)

Вернуся до теми поста. Отож, скориставшись записом, власними очима й вухами, народив ось такий підбір.


Fm                                                                        
     Q    Q    Q    Q    Q    H           Q    Q    Q    Q    Q     H          
E||---------------------------2--------|--0----2----4----5----4s----5~--------|
B||----------------------2-------------|--------------------------------------|
G||-----------------2------------------|--------------------------------------|
D||------------4-----------------------|--------------------------------------|
A||-------4----------------------------|--------------------------------------|
E||--2---------------------------------|--------------------------------------|


  E                                                                         
  S S S S S H           Q    Q    H        H           Q    Q    Q    Q     
------------0--------|--0----2----4--------0--------|------------2---------|
----------0----------|------------------------------|-----------------3----|
--------1------------|------------------------------|----------------------|
------2--------------|------------------------------|-------4--------------|
----2----------------|------------------------------|--2-------------------|
--0------------------|------------------------------|----------------------|


  Q    Q    Q    Q       Q    Q    H           S S S S S H          
------------5---------|------------2--------|------------2--------||
-----------------6----|---------------------|----------2----------||
----------------------|---------------------|--------2------------||
-------7--------------|---------------------|------4--------------||
--5-------------------|-------4-------------|----4----------------||
----------------------|--2------------------|--2------------------||

Ось табулатура у форматі GTP5
http://www.alltransua.com/kdgt.gp5

Якщо хтось може перевірити ступінь близькості підбору до істини, буду вдячний за коментарі :)

Паніка, чи все-ж реальність?

Fri, 06 Nov 2009 20:04:11 GMT

В інтернеті, та й серед людей носиться масова ідея, типу Тимошенко з урядом штучно роздуває паніку, перебільшуючи маштаби і серйозність ситуації.
Ось, що написав колєга з Білорусі

IKS · Минск
Фото: 2355

Читаю и дежавю какое-то, у нас всё тоже самое поисходит. Карантины, десятки тысяч больных, тысячи с вирусной пневмонией в больнице, ажиотаж в аптеках, многие в масках, кондукторов выкосило так - что контролёры работают за них. У вас хотя расказывают что-то, у нас пока не поднялся крик - правительство молчало.
http://transphoto.ru/photo/241765

На правах інформації до роздумів...

Аудіотреки з Вконтакту

Fri, 30 Oct 2009 20:59:57 GMT

Скачування треків з Вконтакту, як правило, потребує встановлення додаткової програми або плагіна для браузера, а я завжди недолюблював цей варіант: як на мене, це дуже ризиково з точки зору всілякої вірусні.
Тому написав сьогодні отаку маленьку сторіночку чисто функціонального характеру

http://tram.org.ua/vkdownload/

Вона не потребує жодного додаткового ПЗ. Треба лише зберегти сторінку Вконтакту, на якій є бажане аудіо, і завантажити цю сторінчоку в вищезгаданий ґаджет :)

Можливо, буде корисно :)

Гайворон + музей РВСП

Sat, 24 Oct 2009 20:09:53 GMT

Уже півтора роки мрію з’їздити на Гайворонську вузькоколійку - вузькоколійну залізницю сполученням Рудниця-Гайворон-Голованівськ. Це цілком ізольована система шириною колії 750 мм, проти звичних 1520 мм.
Влітку нарешті зібралися з’їздити, включивши до програми музей ракетних військ стратегічного призначення (РВСП), що знаходиться під с.м.т. Побузьке. Так уже трапилося, що від поїздки довелося підмовитися за 2 дні до неї, уже із квитками на руках. Ну, можливо й на краще - зате побував на святі Купала (), та ще й там спробував грати на гітарі - в результаті чого зараз вчуся грати й сам... Але я відхилився від теми)))

Другу спробу ми спланували на 9-11 жовтня.

Плани були настільки грандіозні, що я думав що поїде чоловік 10 - але в результаті поїхало усього четверо, при чому особа четвертого змінилася в останній момент.

Щоб ви, мої шановні читачі, розуміли, про що йтиме мова, я наводжу маршрут поїздки.

18:21 потяг №123 Київ-Одеса. До ст. Рудниця (Вінницька обл) 00:53
-------------
04:30 вузькоколійний потяг до ст. Гайворон (Кіровоградська обл) 07:44
-------------
з Гайворона маршруткою в Побузьке і назад
-------------
20:30 поїзд №960 Гайворон-Зятківці 23:36
-------------
01:59 поїзд №861 Христинівка-Вінниця 06:10
-------------
06:44 поїзд №858 Жмеринка - Вінниця 10:41
-------------

Червоним показаний маршрут «туди», зеленим - «назад».

Початок виявився більш ніж драматичним: я вирішив що в п’ятницю ввечері вирушити в місто (тоді як основний потік - з міста) можна, маючи 1 год 15 хв. часу. А виявилося, недостатньо - вул. Братиславська стояла від ринку Юність до самого метро. Це все закінчилося тим, що з м. Вокзальна я вибіг о 18:18, а відправлення потяга - 18:21!!! Добігши до передостаннього вагона (і при цьому подякувавши двом Пробігам під каштанами =)) виявив що сходи вже підняті, а провідник стояв в дверях і палив, чекаючи на мене (благо, його мої друзі попередили).

Вирушив потяг рівно о 18:21. Оскільки вагон був плацкартний, з часом зав’язалася розмова із сусідами з боковушки - переважно про оборонку). Також виявили, що через декілька купе від нас їхала ціла банда могилянців, при тому, виходили вони всього на зупинку раніше за нас - в Крижополі. Усе було спокійно, пройшло в дрімотно-балакучому режимі, хлопці наче навіть вилазили дивитися жмеринський вокзал.
Спокій минув несподівано. Хоч я й дрімав, але підсвідомо рахував зупинки. І тут, коли за моїми розрахунками, ми були в Крижополоі, здійнявся алярм: Сашко Кашко здійняв галас, що ми вже в Рудниці. На фоні того що багато речей були вийняті з мішків, це було стрьомно)) Кінець-кінцем, здоровий глузд переміг – Сашка вдалося переконати, що ми в Крижополі, а Рудниця – наступна. Гарна була встряска для моска)))

00:53 – потяг прибуває в Рудницю. 15 вагон нещасного 16-вагонного потяга навіть не влазить на перон, ми вийшли в акурат на стрілку. Поїзд поїхав, а ми вирішили обслідувати вузькоколійну частину станції – перш за все – вузькоколійну частину станції.
Перші фотографії з поїздки – «холодний» вузькоколійний потяг в костровому світлі прожектора. На другій фотці – мужній профіль Сашка.

Облазивши вдосталь станцію, повивчавши колійний розвиток, і пофтикавши трохи на потяги (одного разу була класна сцена – з Котовська їде товарняк під російським 2ЕС5, а з Вапнярки – під луганським 2ЕЛ5. «Класність» сцени полягає в тому що це один і той самий локомотив, і різниця тільки в дизайні кабіни й місці збирання), вирішили … покуховарити :): Сашко припас газовий примус, казанець і шкідливу-шкідливу мівіну. Організувавши на лавочці польову кухню ми трохи здивували контингент платформи – наш креатиф зацінили :)
Цю фотку намагався зробити хвилин 10 – у фотика відмовив спалах і запрацював лише після того як я пару раз дав фотику по голові))

Троха попоївши, ми пішли в залу очікування (вона виявилася ліпшою, ніж зала очікування львівського аеропорту :) ), де доблесно просиділи до 4-ї ранку, коли вирішили, що пора іти на посадку в вузькоколійний потяг.
Він мало чим відрізнявся від рухомого складу дитячої залізниці – той самий рухомий склад: вагони «Пфаваг» і тепловоз ТУ2.
Салон

У вагоні виявилося тісненько: хлопці висотою під 2 метри мусили пригинатися, та й сидяче положення було дуже компактним: впираючись коліньми в коліна сусіда навпроти, притиснутий сусідом збоку. Вагон спочатку був досить забитим, одначе після зупинки Куренівка людей суттєво поменшало, тому ми з друзями розповзлися по вагону)
Було дуже холодно. До дідька холодно. Вагон хоч і мав опалення, але його не увімкнули, тому ми мерзли аж до ранку.

В Гайвороні станція знов суміщена – вузькоколійна й ширококолійна. При цьому, вузькоколійна іде далі на Головнівськ, а ширококолійна іде певний час разом із нею й обривається. При цьому, в Голованівську знов з’являється широка колія, яка підведена з Первомайська.

В суботу о 8 ранку місто було порожнім. Пройшлися, аби якось розігнати холод,вернулися на привокзальну площу і знайшли там магазин, де затоварилися печивом. Пішли на автостанцію, дізналися розклад маршруток на Побузьке. Виявилося, що усього з 20 хвилин буде маршрутка. Ми купили квитки (20 грн.) і вирушили ось таким маршрутом

Маршруткою виявився малесенький мікроавтобус МВ Спрінтер. В салоні був телевізор, де показували якийсь російський серіал, досить тупенький, який ми дивилися всі … 2,5 год. поїздки. Просто автобус заїздив у кожен райцентр, де стояв по10-15 хв.
Завдяки місцевим мешканцям, які, до речі, виявилися тотально україномовними, ми не поїхали в саме Побузьке, а вийшли на трасі: місто і база ракетних військ знаходяться в протилежних боках від траси.

Побузький феросплавний завод

А ми йшли, добре йшли =)

Далі звіт із музею. Екскурсію нам проводив пан вояка, який вправно лузгав зернята паралельно із проведенням екскурсії :)

На території музею ми вирішили зварити на примусі чаю – зігрітися, і рушати далі. На той час завод феросплавів здійснив викид якихось газів

З’явилася ідея з’їздити в Первомайськ – подивитися на з’єднання трьох рік, кажуть дуже красиво. Ми вирішили іти вздовж траси, з розрахунку виловити маршрутку. Ми ішли-ішли, перетнули кордон Миколаївської області, де я зробив фотку

Але маршрутки не було. Тоді ми вирішили що там вистачить Південного Бугу в Гайвороні :) і пішли ловити маршрутку назад. Піймали. По дорозі назад, виявив що на лінії Первомайськ-Голованівськ (ширококолійна) та Гайворон-Голованівськ (вузькоколійна) досі є діючі семафори. Фотки з маршрутки, тому змазані :(

Повернувшись до Гайворона, вирішили полазити станцією, на якій якраз маневрували вузькоколійними вагонами. Також там знайшлося декілька цікавих екземплярчиків – сніговичків монструватого вигляду)

Затоварившись в нашому магазинчику на привокзальній площі, ми пішли вечеряти на берег Південного Бугу. Я запропонував відмовитися цього разу від примуса, і розвести багаття – погрітися. Пропозицію було схвалено :)

Потім часу було ще багато до потяга, тому ми вирішили погуляти містом. Знайшли пам’ятник паровозові, Гайворонський тепловозоремонтний завод, парк. На одній із вулиць знайшовся Ікарус

Далі по вулиці ми зустріли гурток дівчат, які співали пісеньку УПА «Мертві бджоли».

Вернувшись на вокзал, ми знайшли там наш потяг «Гайворон зятківці»: маневровий тепловоз ЧМЕ3 + 1 вагон :). Але він був зачинений. Посидівши-подрімавши на вокзалі пішли назад, біля дверей уже зібрався натовпчик… Змерзлий. Прийшла провідниця, відкрила вагон, увімкнула світло, ми зайшли. Це виявився плацкартний вагон, якому прибрали верхні полиці, і перегородки між купе взагалі) Було холодно, але так хотілося спати що я вирубився одразу, і спав до самих Зятківців)

Пів на друга ночі, шалений холод, озноб від недавнього сну – все це призвело до такого відчуття холоду, що аж ноги судомити почало. Ми пішли у вокзал, де просиділи наступні 15 хвилин. У Сашка ж стався приступ бадьорості, й він оглянув околиці. Станція Зятківці виявилася одинокою будівлею серед лісу, зі сторони «вулиці» був єдиний ліхтар. І все.

Ми вибралися на платформу в очікування нашого дизеля. І ось, він їде – на потяг до Вінниці. О чудо: яскраве світло, теплий салон, вікна з яких не дмуть протяги – і все це луганський дизель ДЕЛ02-004 :). В теплоті нас розморило і ми проспали майже до Вінниці, але зацінити дизель я таки встиг: тихо, тепло. Яскраве світло, яке, тим не менше, вимикається на перегонах. Супер! :)

6 ранку – ми прибули до Вінниці. Вперше бачу щоб колія виходила на вокзал у такий спосіб: зазвичай такі лінії підходять до основних заздалегідь і заходять на вокзал разом із ними. Тут-же, христинівська гілка під’єдналася до жмеринської на самому вокзалі і утворила власну колію :)

Оскільки ми були вже дещо притомлені мандрівкою, вирішили взяти квитки на найпершу електричку до Києва. Вона ішла за півгодини, тому ми вийшли на платформу. Правда, цей «електропоїзд підвищеного комфорту» виявився суцільним розчаруванням: ЕР9М без капітального ремонту і навіть без шторок на вікнах. Більше того, зупинялася вона практично всюди.

В будь-якому разі, о пів на одинадцяту ми успішно зійшли на благословенно тверду платформу зупиночного пункту «Караваєві дачі», щоб роз’їхатися по домам – для відпочинку й підготовки до понеділкових семінарів.

Танці з бубном

Thu, 22 Oct 2009 14:13:09 GMT

Такий вже в мене склався імідж - скажений адмін, при чому цей імідж більше примарний ніж реальний. Але через нього мене постійно просять давати раду компам - мертвим і не дуже ...

Цього разу комп полетів у сусідки, у зв’язку із чим я був відірваний від свого Notepad++, і закликаний на допомогу. Що мені було ще робити, як піти й глянути що з ним? Запустив - комп застряє, завантаживши картинку десктопа. Натискаю магічні клавіші Ctrl+Alt+Del. Дивлюся процеси. Explorer'ом там і не пахло. Погуглив - пишуть, найімовірніше вірус, порадився із одним адміном - каже, кирдик системі - перевстановлювати тре.

Ну, за таке я вирішив не братися, але файли-ж якось треба забрати. Вирішив погратися із LiveUSB і LiveCD.

Зважаючи на невеликий ліміт трафіку, вирішив шукати мінімальний дистрибутив Лінуксо-подібної ОС, і знайшов. Сіє чудо зоветься Damn Small Linux (далі - DSL), і важить 50Мб.
Спочатку, я вирішив піти найлегшим шляхом автоматичного встановлення Лінукса на флешку: скачав Unetbootin - програма, яка на вибір юзера завантажує дистрибутив бажаної ОС і встановлює її на флешку. Скачав, поставив DSL на флешку. Спробував завантажитися на сусідському компі (мій взагалі не підтримує завантаження з USB). Дідька лисого. Пише "cannot find kernel image".

Другу спробу вирішив здійснити вручну - скачав імедж dsl-4.4.10.iso, записав на диск (фактично розпаковується архів на диск). Не вантажить. Спробував через флешку, але так і не зумів пробити в Біосі завантаження з флешки. Пішов спати вчора о пів на першу ночі. Диск в дисководі й флешка в USB залишилися ночувати.

Прийшовши зранку із готовністю продовжити ритуальні танці, увімкнув комп і .. о, чудо! DSL вантажиться, і навіть завантажується¹. Мій тріумф тривалістю в 2 хвилини обламався одразу як тільки я побачив що DSL не розпізнає жодного мого жорсткого диска... Тому наступні 4 години були присвячені вдуплянню в суть проблеми - і хоч проблему я так і не роздуплив, зате досить непогано розшарився в лінуксовській папочній ієрархії.

Прийшла сусідка, спитати, як воно. Я вирішив спробувати запустити DSL на її компі. І знов настало чудо - він розгледів усі 3 диска, і не розуміючи поетичної величі цієї миті, прозаїчно обізвав їх hda1, hda5, hda6. Подивився диски. Диск hda1, у Вінді відомий як С: залишився відносно цілим. Принаймні вміст кореня не змінився. hda6, в ~~миру~~Вінді F: як був порожнім, так і залишився. А от вміст hda5, він же диск D:, як корівка язиком злизала. Половини папок немає вже в корені, а папка Photos хоч номінально й існує, виявляється порожньою, хоча це мало бути зовсім не так. Подумав. Вирішив, може Лінукс не бачить, і пішов банальним шляхом - викопав із загашників історії завантажувальну дискетку DOS. Оскільки працювати через командний рядок не кучеряво - переписав із флешки на комп сусідки Norton Commander. Правда, DOS флешок не бачить - довелося копіювати через Лінукс.

В будь-якому разі, відкрив я комп через Norton Commander - і вжахнувся. Він побачив ще менше ніж Лінукс. Так, за його версією, диск D: був практично порожній...

P.S.: На жаль, якось вагомо я допомогти так і не зумів - найважливіші файли знаходилися в папках, які не побачив ні DSL, ні DOS.

P.P.S.: Закінчу робиратися із видимістю жорстких дисків з-під DSL, візьму диск і флешку з ним, floppy з DOS, і покладу іх в білу коробочку, на котрій намалюю червоні хрести :))

-------------------------
¹Так DSL далі й працював - в CD-приводі - диск, в USB-порті флешка із ідентичною начинкою. Чимось нагадало запуск стратегічної ракети - одною рукою натиснути кнопку, іншою - повернути ключ. :)

"Шура, Рио де Жанейро - розовая мечта моего детства ..." (с)

Sat, 29 Aug 2009 20:45:02 GMT

Так уже трапилося, що сьогодні доля занесла мене із частиною родини в «рожеву мрію» нашого президента – «Мистецький арсенал». Перше, що зустрічає – величезні форота із «Деревом України». Виглядає цікаво. Заходимо у двір – непогано, хоча замість спеціального гравію для пішоходних доріжок, насипали звичайний – такий, який кладуть під асфальт. Ну нічо, дрібниця. Заходимо всередину. Захоплює дух: довгий напівтемний коридор із колонами та зводчатим дахом, і крізь вікна прориваються промені надвечірього сонця. Круто) По ліву руку починаєтсья найдавніша експозиція, по праву – шось ліплять із глини. Пішли до початку експозиції. Перше що кидається до ока – часто-густо відсутні пояснення, що ж саме я дивлюся. Деколи пояснення були метри за 3 од експонату. Але максимум інформації був на кшталт «Янгол. XVII ст. с. Малі Хутряники». Навіть не кажуть, де ж ті Хутряники шукати...

Більш-менш серйозну інформаційну підстримку сможна знайти на постерах на стінах, але... вона є лише там. На жоден буклетик із цією інформацією наша держава не спромоглася. Більше того деколи між цілою купою слів не знаходилося жодного ... пробілу!!! Читати то деколи було справжнім квестом...

Окрема історія із ліпниною з глини...Підхід як до чогось сакрально-астрального... Одна панянка хтіла зробити очі своєму звірєткові за допомогою соломинки. Реакція – ніззя

Зішкрябувати надлишки глини – ніззя! Т.е. уся глина має бути використана на твір – ні більше й ні менше! ну нічо... взялися. Зліпили... Хтіли забрати фігурки додомцю... що ви думаєте? НІЗЗЯ! Почалися навішування локшини про виставку, що то все ще знадобиться. А декому навішували іншого роду локшину, що фігурки підсохнуть – а ви завтра прийдете і заберете... Як би не так: спостережливе око помітило, що кількість фігурок не збільшується, хоча за столом відбувався невпинний виробничий процес. Як так? А дуже просто: через певний час фігурки ішли в мішок і перетворювалися на ... сировину для виліплювання наступних фігурок) Все закінчилося тим, що ми тихенько свої фігурки стибрили...

Отже, підсумок. Зробили непогано: майже красиво, майже охайно... Але із традиційно паскудною увагою до деталей, і щонайгірше – жлобство на елементарних речах...

Хочеться вірити, що ідея створення Українського Лувру не накриється мідним тазом через проблеми, типові для пострадянскього прсотору. До на сьогоднішній день, на жаль, втілення цієї ідеї є далеким від досконалості...

Ну і пара фоток

Коли гинуть хороші люди...

Fri, 08 May 2009 09:00:49 GMT

Чому життя настільки несправедливе, що гинуть переважно хороші люди? Гинуть борці за незалежність держави, люди які відстоюють її інтереси і просто хороші люди. В той самий час інші, не побоюсь цього слова - вороги, та просто аморальні залишаються жити...

Сьогодні о 5 ранку загинула ще одна хороша людина - телеведучий Ігор Пелих (http://5.ua/newsline/230/0/59449/). Що про нього згадується? Перш за все його передача "Галопом по європах", однак не лише.
Востаннє я його бачив 31 березня, він був ведучим благодійного концерту в Могилянці (див. попереній пост). Моторошно уявити, що людина, яка місяць назад своєю бадьорістю, своєю позитивною енергією наповнювала актову залу КМЦ НаУКМА - загинула....

Світла йому пам’ять!

С.К.А.Й. + Друга Ріка: акустика

Sat, 11 Apr 2009 14:49:47 GMT

31 березня в Могилянці відбувся благодійний акустичний концерт гуртів С.К.А.Й. та Друга Ріка. Усі зібрані кошти спрямовано на лікування Андрія Жарка, сина викладача ФЕН НаУКМА.

Щодо самого концерту, все було просто відмінно. Обидва гурти виступили надзвичайно якісно - краще ніж у записі. Якщо Друга Ріка з'явилася в майже повному складі, то С.К.А.Й. був представений лише гітаристом і солістом, відповідно слухачі мали нагоду ознайомитися із дуже цікавим аранжуванням музики гурту. Від цього вона стала лише кращою.

Отже, із задоволенням ділюся власноруч знятими роликами.

С.К.А.Й. - Дівчина в білому http://upload.com.ua/get/900785602/
С.К.А.Й. - Зникаю http://upload.com.ua/get/900785601/
С.К.А.Й. - Тебе це може вбити http://upload.com.ua/get/900785605/
С.К.А.Й. - Як мене звати http://upload.com.ua/get/900785621/
С.К.А.Й. - Не йди http://upload.com.ua/get/900785623/

Друга Ріка - Алло http://upload.com.ua/get/900785618/
Друга Ріка - Три хвилини http://upload.com.ua/get/900784772/
Друга Ріка - П'ю з твоїх долонь http://upload.com.ua/get/900785608/

Усі записи важать близько 20Мб. Посилання дійсні до 27-28 квітня

Українська криза: погляд CNN i BBC

Fri, 27 Mar 2009 18:54:03 GMT

ВВС
http://news.bbc.co.uk/2/hi/programmes/newsnight/7963198.stm

Цікава ідея оформити репортаж із Mad Heads XL. Енергетика хлопців сильно розряджає ролик від негативу.

CNN
http://video.aol.com/video-detail/ukraine-in-crisis/4271914379

Тут усе погано. Чесно кажучи мені аж мурашки по шкірі пішли після фраз у стилі "Володаря Перснів"
"But the gold has gone"
"This is the heart of ukrainian darkness"
і далі по тексту

Таке страшне слово криза

Tue, 16 Dec 2008 19:09:02 GMT

Спеціально для Могилянського Вісника

Криза – це страшне слово, яким нас щодня лякають з екранів численних телевізорів та динаміків радіоприймачів. У якісь кілька тижнів люди стали повально цікавитися тим, де і на скільки впали фондові біржі. Розмови у тролейбусах змінили тематику з постійних суперечок, хто ж потрібен Україні – Тимошенко, Ющенко, Янукович, чи, може, справді Литвин – на те, де і який банк луснув. Бабці цікавляться падінням індексів, а дідусі із розумним виглядом обговорюють кризу ліквідності у банках. Молодь масово дискутує про валютні курси.

Улюбленим телешоу стає чергове породження товаріща Шустера. Судячи з того, що проект став іменним, до кризи фінансової, додалася криза жанру – почали зі «Свободи слова», продовжили «Свободою», а закінчили «Шустер live». Типу Елвіс – жив, в ролі Елвіса – Шустер.

Кожен з наших доблесних політків вважає себе символом порятунку від фінансової кризи і кожен, кому не лінки пише антикризовий пакет свого власного авторства (кому ліньки, замовляють його свому науковому керівникові університетських часів), сподіваючись проштовхнути якийсь креатиффф.

Дехто застосовує екстремальні засоби для ліквідації економічної кризи – розпуск парламенту із його наступним воскресінням, а потім відтинанням голови. Недієздатний парламент – найкращий засіб проти кризи. Може тут і є частка правди, що легше буде, якщо проф...фесіонали не намагатимуться керувати економікою...

Далі – краще. Вірні носії ідей товаріща Лєніна на чолі зі своїм лідером роблять сенсаційні відкриття економічної теорії, стверджуючи що всі ми стали свідками того, як ринкова економіка, яку, безперечно, силою насаджуюдь США, довела свою необґрунтованість на неадекватність. І нікому засмутити панів комуністів, що це відкриття зробили задовго до них. Коротше кажучи, декому слід курити матчастину – Туган-Барановського, Кондратьева і компанію.

У Києві по повній зажигає міський голова-косміт зі своєю зоряною командою. Так, підвищивши ціни на проїзд у громадському транспорті у 4 рази, він стверджує що ціни не підвищувалися. Геніальний висновок. Зоряна команда теж не відстає. Чого тільки варта фраза Бога Блакитних Жетончиків «под землей законы физики действуют по-другому».

І на фоні цього невідворотно наближається дно циклічного процесу студентського життя, його криза – сесія.

Вчені, схоже, так остаточно не дійшли висновку, чи відновлюються нервові клітини. Тривалий час вважалося, що ні. Потім сказали, що наче так... А зараз – дідько їх знає. В будь-якому разі, раджу економити власне нервове здоров’я і дослухатися до поради Mad Heads XL – розслабся, не парся!

Стисла хроніка однієї ночі в поїзді №99 сполученням Київ – Ужгород.

Mon, 11 Aug 2008 12:20:07 GMT

- 23.00. Нарешті поїзд розігнався. Хтів би подивитися в очі людині, яка склала графік таким чином, що під пасажирським електровозом ДС3 (макс. шв 160 км/год) поїзд вимушений їхати повільніше ніж під вантажним ВЛ80 (до 100 км/год).

- 00.25. Із запізненням у 20 хвилин прибули у Львів. Оскільки я їхав у 4 вагоні по ходу потяга, вагон зупинився вже за дебаркадером. Поряд стоїть поїзд без локомотива, при чому так, що той локомотив має опинитися прямо навпроти мого вагона. Тільки б це був не тепловоз...

- 00.30. Зрозуміло, що відсутнім локомотивом виявився таки тепловоз, який щойно підстикувався до потяга. От дідько...

- 00.50. Уже 20 хвилин біля привідкритого вікна терплю ревіння двох дизелів здвоєної «Машки»¹. Єдине, що хоч трохи радує – вітер дме в сторону й не дає машкиному «медвєду»² потрапити мені в купе . Врешті-решт поїзд рушить з місця й одразу після моста я засинаю

- 02.15. Сниться сон про грозу... Раптом просинаюся й усвідомлюю, що надворі справді гроза. Прохолодно – доводиться зачинити вікно. Гроза дуже потужна: блискавки б’ють близько, а грім закладає вуха. Тепер можна приступити до розглядання станції. З вікна видно усього-навсього нешироку бруковану платформу, поряд – ліхтар, який непрацює. Нічого особливого

- 02.25. Не змінилося рівно нічого, хіба що дощ надворі періщить так сильно, наче весь світ опустили у воду. За вікном – та сама брукована платформа й той самий неробочий ліхтар. Щось надто тривала стоянка. Спробував пригадати розклад, який висить у коридорі – наче стоянки більше 10 хв. після Львова не було... Та оскільки наш поїзд, при гучному статусі швидкого, пунктуальністю не вирізнявся, я спокійно заснув.

- 05.15. Якогось дідька знову прокинувся. Неспокійно... Виглянув у вікно й не повірив власним очам – на дворі була та сама платформа, й той самий ліхтар. У мене сумнівів не залишилося – як мінімум три години ми стоїмо не зрушивши з місця. Спочатку вирішив, що ми застрягли в Карпатах, та потім придивився пильніше за вікно... Поряд вільна колія, за нею кілька рядів товарняків. Отже, станція досить велика... Та й 02.15 в Карпатах – зарано... Прийшов до висновку, що це може бути Стрий – якраз десь 1,5 години від Львова.

- 05.30. Поїзд нарешті зрушив із своєї три (чи навіть чотири) годинної стоянки, а я – заснув.

- 06.20. За вікном знову йде справжній карпатський дощ. Відчувається підйом, а гори стають все вище. З’являються ознаки паводку – гірські ріки вийшли з берегів – вони швидкі й мутні. Вода заливає городи й небезпечно високо під мостами.

Мушу визнати, я був радий як слон – завжди хотів побачити шлях поїзда через Карпати, і завжди він – уночі. Завдяки більш як тригодинному запізненню, збулася мрія ідіота :) Я бачив майже весь шлях, за винятком моментів, коли мене «вирубало» на 20-30 хв. І хоча в один із таких «відрубів» потрапив тунель на перевалі, я всеодно задоволений :).

ЗІ: Зранку виявилося, що причиною тривалої стоянки в Стрию (а то був таки він) стала аварія товарняка: той зійшов з рейок

______________________________________________________
¹«Машка» - жаргонна кличка тепловоза М62. Відповідно, здвоєною машкою я назвав двосекційний тепловоз 2М62
²«Медвєд» - кличка хмари диму, який випускає тепловоз, особливо в момент газу

А життя і справді смугасте...

Wed, 23 Jul 2008 09:24:05 GMT

Людям властиво розуміти цінність чого-небудь, або кого-небуть, тільки коли вони це втрачають. Точно так само смугастість життя усвідомлюєш, лише потрапивши у темну смугу... Бо по-іншому назвати ту послідовність неприємностей я назвати й не можу ...
Позавчора я не знайшов на місці стипендійної картки. Обшукавши все, був змушений визнати власну поразку. Все закінчилося блокуванням картки та стаканом валер’янки.
Вчора моя хороша подруга захоплено жестикулюючи випадково в’їхала мені в ліве око. (читатимеш це - знай, ТЕБЕ я ні в чому не обвинувачую). Але на цьому не закінчилося. Увечері повернувся додому і під дверима виявив відсутність ключів. Дзвоню у двері - звичайно нікого нема. Дрібниця, але неприємно...
Але і це - не все... Увечері виявив, що мій 2,5-річний мп3 плеєр не вмикається. Замінив батарейку - дідька лисого. Під’єднав до компа - як флешку бачить, але відкрити не може...
Цікаво, що далі?...

Я не забив!!!

Sun, 20 Jul 2008 20:04:42 GMT

Щось я надовго замовк.... Це буває :) на жаль (чи, може, на щастя?) я не належу до людей, котрі всі думки люблять фіксувати в цифровому чи аналоговому форматі... Хоча, коли нападає приступ графоманії - щось та-аке накатаю... Каротше кажучи, я не забив на це, я просто-напросто давно не мав графоманських нападів :)

Поїздка в Крути, 3 лютого 2008

Wed, 13 Feb 2008 14:35:17 GMT

Все почалося два тижні тому - 29 січня (в річницю битви), коли я випадково почув про те що Спудейське Братство НаУКМА щороку організовує поїздку-вшанування Героїв Крут. Не знаю чому, але одразу вирішив для себе: треба поїхати.

І ось, наршешті тиждень закінчився, прийшла неділя, 3 лютого. Підйом о 5:30 ранку виявився далеко не таким неприємним як я його собі уявляв. Більше того, із бадьоростю було краще, аніж тоді, коли треба встати на першу пару - а це на годину пізніше. Ось що значить - захотіти :)

Сьома ранку - Центральний залізничний вокзал. Як я і очікував, народу не було: всі, як завжди, почали збиратися аж на 7:30 (хоча цей час був заявлений як закінчення збору). Зібравшись докупи ми виявили що не знаємо де взагалі купувати квитки. Це скінчилося спізненням на електричку яка йшла о 7:45. А наступна була на 9:00...

Ранок був прохолодним, Північні платформи жодного притулку від холоду не давали, робити було нічого, тому почалися співи які поступово перейшли у коломийки (одну з них ми танцювали співаючи "Очі Відьми" гурту "Вій"). Час пролетів так непомітно, що ніхто навіть не поцікавився на яку електричку ми маємо сідати (просто на квитках пишуть лише напрям "від"-"до" і дату, без часу). Врешті-решт виявилося, що наша Конотопська електричка (кому цікаво - ЕР9М-501) вже давненько стоїть на 3й колії північних платформ і успішно завантажується. Результатом цього заффтику стала роздробленість нашої групи по вагону.

Не зважаючи на те, що "пепелац" виявився досить шустрим, через значну кількість зупинок шлях до Крут зайняв більше 2,5 год. В дорозі робити нічого, тому найбільш численна група (із найбільш голосистими дівчатами) співала пісні: повстанські, козацькі, стрілецькі. "Просто" народні пісні теж не обділіли увагою. Дісталося й Піккардійській Терції =). Реакція вагона залишилася мені невідомою, хоча недалеко від Крут я (і не один я) почув як один дядько назвав нас "сектою". Однак це закінчилося лише співчутливими посмішками між нами-могилянцями.

Станція Крути є другою зупинкою електрички після Ніжина. Це невелика станція із 4-колійним колієвим розвитком. Зупиняються тут лише "справжні" електрички, а вже "підвищеного комфорту" ("папуги") пролітають її на повінй швидкості.

Дівчата вирішили сфотографуватися із хоругвою Спудейського Братства
Фото автора

Вийшовши зі свого електропоїзда ми вилаштувалися в колону по два і пішли до пам’ятника. Примітно що нас постійно попереджалди щоб ми не йшли по коліях - пам’ять про наїзд на сімох підлітків на Рівненщині була ще надто свіжою.

Відчувалося що приїхали на північ: деінде лежав сніг, та й похолодніше було ніж в Києві. Погода була м’яко кажучи непривітною: все небо було закладене хмарами, повітря було вологим і поступово пробирало до кісток.

Колона із могилянцями прямує від станції до монумента
Фото - Братство козацького бойового звичаю "Спас"

У "програмі" вшанування передбачалася служба, але по приходу до монумента виявилося що священник ще не приїхав. Робити там було нічого, тому чекаючи проспівали "Повіяв вітер степовий" і ще одну пісню, слова якої я не знав, на жаль.
Через 20 хвилин прибув отець Богдан із Благовіщенської церкви при НаУКМА і відслужив годинну службу, після якої ми підняли прапор України, при цьому співаючи гімн. Якщо світський гімн Чубинського заспівали всі, то із духовним було гірше: мало хто знав слова.

Хлопці підіймають привезений із собою стяг. Помітно, що до тих пір погода значно покращилася.
Фото автора

Потім влаштували фотосесію (отці теж не відмовилися бути на світлинках).

Велике гуртове фото із усіма учасниками поїздки
Фото - Братство козацького бойового звичаю "Спас"

Згідно зі звичаєм, в Крутах приводять до присяги малюків - спудеїв які готуються вступити в Братство. Після цього вони стають повноправними братчиками.

Свіжопосвячені братчики (із грамотами в руках), старі братчики і просто спудеї. Частина людей (переважно спасівці) вже пішли до лісу
Фото - Сашко Кашко

Далі мав бути похід в ліс, але оскільки ми запізнилися та електричку і виїхали на годину пізніше, "лісом" довелося стати невеликій смузі яка відділяє поле від залізниці. Там вже горів вогонь навколо якого всі ми вилаштувавшись в коло , пустили по руках казанець із вином – кожному по ковтку, за Героїв.

Ну а потім, 10 хвилин перекусивши, вирушили назад до станції і о 15:13 сіли на нашу електричку (ЕР9М-538(?)).

Прощальний погляд на монумент. Тризуб блищить у променях сонця...
Фото автора

А це просто захотілося зняти колії станції проти сонця...
Фото автора

Виявилося що вона забита вщерть (як метро в ранковий час), тому довелося протискатися всепредину доклавши певних зусилль. І вже через 10 хвилин знову почулися співи. Цього разу співочі могилянці розтягнулися в проході на весь вагон, внаслоідок чого можна було бачити реакцію пасажирів. Усім, крім однієї жінки, сподобалося. Більше того, під кінець поїздки весь вагон підспівував як міг і знімав на камери своїх мобільників.

Не знаю як для решти, але для мене ця поїздка не була просто туризмом. Це щось більше, щось таке що може настільки змінити людину що вона вже ніколи не стане такою як була до цього. Я не можу сказати що саме в мені змінилося, але те що 3 лютого я став іншим – факт.
Чому це так? Мабуть через розуміння подвигу вчиненого студентами і юнкерами. Розуміння того що вони пішли нерівний бій для захисту Батьківщини і внесли значний внесок в майбутнє України. Знищивши 1,500 муравйовців вони затримали більшовиків на декілька днів. Без них могло б не бути Гетьманату, Директорії і Акту Злуки. Багато з них полягло, і наш обов’язок берегти те, за що юнаки віддали своє життя - Україну.

Слава Україні! Героям Слава!